Проект створено за підтримки уряду Швейцарії

та Чорнобильської програми ПРООН в Україні        

 

© 2007 Молодіжний центр "АРГО".

чорний біль і вічний смуток

Ніч з 25 на 26 квітня 1986року людство пам'ятатиме довго. Не тому, що за нею починався вельми ясноликий і по-літньому теплий день на Поліссі й людське буття набувало нових весело рожевих відтінків. Зовсім ні. У цю переломну пору доби недостатньо зашорений людиною атом раптом ні з того, ні з сього вийшов з-під контролю і розпочав свою мерзенну руйнівну роботу, свій кривавий грець. В одну мить він розпанахав дощенту четвертий енергоблок найпотужнішої в Європі Чорнобильської атомної станції і почав витрушуватись із його черева смертельним пилом  на голови мирних і натхненних у своїй творчій праці поліщуків.

Хто б міг подумати, що біда станеться саме з нами, що сліпа доля навмання вкаже своїм не терплячим заперечень перстом на один з найчарівніших куточків Землі, перетворивши його в пекло. Здається, минуло вже достатньо часу, аби забути жертовність тієї пекельної ночі, заспокоїтись і назавжди викинути із людської пам'яті трикляту хронологію подій однієї з найбільших техногенних катастроф нашого часу. Однак ця рокова виразка настільки в'їлася в живе тіло природи, у душі людей, що й понині, двадцять років потому, нагадує про себе чорним болем і нескінченним смутком, морозить серця і туманить розум за однієї лише згадки про неї.

За роки, окроплені Чорнобилем, накопичилось безліч проблем. Багато з них замішані на політиці, економіці і навіть на емоціях. Значна частина їх і досі не вирішена, продовжує висіти дамоклевим мечем над кожним із нас, кого спіткало це вселенське горе. Бо Народиччина, услід за східними сусідами, однією з перших в області прийняла на себе удар стихії підступного атома.

Проте партійно-радянська верхівка СРСР, як і взагалі про інші "гострі" ситуації в державі, наказала мовчати про це. Жодного рядка, жодного слова отож не просочилося у засоби масової інформації. І день 26 квітня у Народичах, як і скрізь по району, розпочався звичайно. Зранку, як зафіксував у своїх особистих записах один з найстаріших працівників райвиконкому Василь Матвійович Маєвський, розпочав свою роботу партійний актив району, школярі першої і другої середніх шкіл райцентру тренувалися проходженню у святкових колонах, адже наближалися Першотравневі торжества...Ніхто в районі навіть не здогадувався про біду, що над нами нависла, про її масштаби. І лише через кілька днів стало відомо, та й то не всім, що над містечком того злополучного дня квітня місяця висіла чимала радіоактивна хмара, а районний штаб цивільної оборони зафіксував трирентгенний рівень радіації на годину.

Тільки 29 квітня голова райвиконкому Валентин Будько вперше офіційно повідомив на засіданні цього органу про те, що з приводу трагічних подій на Чорнобильській атомній станції у країні створено надзвичайну урядову комісію для їх з'ясування. "Наслідки аварії, - підкреслив він,. - можуть бути непередбачуваними і у нашому районі. Отже, потрібно готуватися до найгіршого. Слід не допустити панічних і нездорових настроїв серед населення".

Затим такі засідання відбувалися часто, на них ставилися завдання про герметизацію джерел водопостачання, про заборону торгівлі на базарах місцевими овочами, фруктами, продуктами тваринництва, про посилене медичне обстеження дітей київськими медиками тощо.

А через місяць після тієї трагічної ночі на терміновому засіданні активу району, яке відбулося вночі, до присутніх була доведена вказівка про негайну евакуацію населення Довголіської сільради, а рівно через два дні така ж доля спіткала і мешканців Нового Шарного...

У терміновому порядку розпочалося будівництво житла для переселенців у селах Малі Кліщі, Гуто-Мар'ятин, Межиліска,Любарка та в райцентрі. Одночасно для поліпшення умов проживання і захисту населення від радіації велося будівництво шкіл, дошкільних закладів, підприємств побуту, торгівлі, шляхів сполучення з пиловловлюючим покриттям, водогонів, газифікації населених пунктів. Та, на жаль, як з'ясувалося потім, незнання масштабів і рівнів радіоактивного забруднення території, та за відсутності концепції захисту населення у багатьох селах все це виявилося марним.